Починаючи логопедичну роботу з чотирирічними дітьми, маємо пам’ятати: у цьому віці довільна увага, вольові процеси, соціальна мотивація перебува­ють у малюків тільки у стані розвитку, становлення, що ускладнює таку специфічну форму діяльності, як поста­новка звуків.
Для підвищення ефективності логопедичної інтер­венції, сучасні логопеди, адаптуючи класичні прийоми та спираючись на ідею використання артикуляційних профілів у роботі зі старшими вихованцями, створили так званий “Театр артикуляційних укладів”. Цей метод забезпечує задіяність більшої кількості аналізаторів, зацікавлює малюка, запобігає зайвому непродуктивно­му напруженню, втомі артикуляційних органів, що знач­но підвищує ефективність логопедичного впливу. Крім того, завдяки йому опосередковано, через уточнення просторових уявлень, удосконалюються дрібна мото­рика рук, підвищується рівень мовленнєвого розвитку дітей.

Розглянемо, як реалізується ця робота на практиці.

Четверо друзів ходили до старшої групи одного ди­тячого садка. Їхні батьки працювали разом. І оскільки доводилося здалеку їхати, забирали хлоп’ят останніми. Думаєте, друзі з цього приводу сумували? Аж ніяк! Вони придумували різні ігри, конкурси, змагання. Їм навіть заздрили (уявіть!) ті, кого бабусі забирали після обіду чи після сну. Треба сказати, що з цього року вони разом відвідували заняття логопеда, щоб навчитися правиль­но вимовляти геть усі звуки, бо ж до школи скоро. А логопед Христина Андріївна виявилася просто чарівни­цею. Вона пропонувала товаришам корисні й дуже при­ємні, цікаві та кумедні вправи для язика. Одного вечора Христина Андріївна запропонувала такий конкурс: при­гадати вправи для язичка та придумати з ними казочку
або оповіданнячко. Ось що з цього вийшло.

Іванко розповів таку казочку.

Весела компанія

Біжить конячка та цокає копитами (вправа “Конячка”).

Вона тягне візок, а в нього колеса стукотять так: д-д-д-д. У візку їдуть персонажі казок. 

Кумедна мавпочка вітається з усіма ось так: бл-бл-бл.

Гарненьке левенятко молочко з блюдечка так хлебче (вправа “Котик злизує сметанку”).

Весела білочка стукає горішком об горішок: д-д-д.

Зайченятко вушками на радощах пряде так: бл-бл-бл, та морквинкою об морквинку стукає так: д-д-д.

Прудка ящірка намагається спіймати комашку (вправа “Котик п’є молочко”).

Борсучок лапками тупотить: д-д-д.

До цієї веселої компанії хоче приєднатися хитре ли­сенятко на мотоциклі, у мотоцикла мотор гуде так (злегка притиснути широкий плаский язик губами та сильно, довгодути; край язика затремтить, з’явиться звук, як у мотора будь-якого транспортного засобу).

І їх усіх наздоганяє їжачок на самокаті, в якого колеса стукотять: д-д-д.

Василько придумав таку казку.

Не сумуй, друже!

Засумував Тарасик, чекаючи тата з роботи, підійшов до вікна, а за вікном його друзі — казкові персонажі.

Ведмедик Вінні Пух прямо з діжки мед злизує ось так (вправа “Котик злизує сметанку”).

Братик-кролик лапками в барабан б’є: д-д-д.

Віслючок Іа-Іа ніжками цокає (вправа “Конячка”).

Тигреня по колу на вантажівці катається, мотор у неї гуде так (див. казку “Весела компанія”).

Крокодил Гена хвостом по асфальту стукає: д-д-д.

Мудра Сова крилами тріпоче: бл-бл-бл.

Курка Ряба дзьобає зернятка: д-д-д.

Жабка-мандрівниця язичком комаху намагається впіймати (вправа “Котик п’є молочко”).

Мишенята Круть та Верть на скейтах змагаються, а в скейтів колеса стукотять: д-д-д.

Не сумуй, Тарасе, тато вже в дорозі.

Петрик придумав оповідку про свою сестричку та осінь, так і назвав.

Оксанка та осінь

Замилувалася Оксанка осіннім краєвидом, замрія­лася. Дивиться, як птахи збираються у зграї, готуючись відлетіти у вирій. 
Тріпочуть крилами: бл-бл-бл; шукають у траві поживу, стукотять дзьобиками: д-д-д.

На деревах тріпоче листя: бл-бл-бл.

Падають каштани на асфальт: д-д-д.

Плюскочуть на річці хвилі: бл-бл-бл.

Олені з річки води напилися. Тоді пішли, копитами зацокали ось так (вправа “Конячка”).

Руде мишеня до нірки біжить, ніжками тупоче: д-д-д, зупинилося — п’є водичку з лісового струмочка (вправа “Котик п’є молочко”).

Лисичка поспішає, хвостиком сліди замітає: бл-бл-бл.

Раптом дощик-накрапайчик і град-торохтіло так по

кущах та по деревах забарабанили: д-д-д.

Зайчик, мабуть, зі страху вушками залопотав: бл-бл-бл.

Не бійся, довговушко, це ж тільки дощ!

Лесь поділився морською фантазією.

Корабель на морі

Хвилі на морі так плюскочуть: бл-бл-бл.

Мотор у корабля так стукотить: д-д-д.

Прапор на щоглі від вітру так тріпоче: бл-бл-бл.

Діти по палубі бігають, тупочуть: д-д-д.

Акули поруч з кораблем пливуть, хвостами по воді б’ють: бл-бл-бл.

А по дну кораблика омари клешнями стукають: д-д-д.

На камбузі кок пригостив кицю молоком (вправа “Котик п’є молочко”).
Випила молоко та на лови поспішає, лапками швиденько перебирає: д-д-д.

У кают-компанії у величезній клітці загальний улюб­ленець папуга “зарядку” робить, крилами б’є: бл-бл-бл, а потім снідає, зернята дзьобає: д-д-д.

А поряд, у тераріумі, ігуана водичку п’є, язичком вправно працює ось так (вправа “Котик п’є молочко”).

А черепаха бігає: д-д-д, шукає щось собі на сніданок.

Двійко пухнастих шиншил вушками пряде: бл-бл-бл.

У загоні карликове поросятко цокає ратичками ось так (вправа “Конячка”)!

На верхній палубі корабельний пес Джонік вилизує йогурт з бляшанки (вправа “Котик злизує сметанку”).

Прямує корабель з такою веселою компанією до рід­них берегів!

Чия оповідка сподобалася тобі найбільше? Нумо і собі придумаємо казку-зарядку для язичка! Усі вправи робимо разом з маленькими учнями ве­село та енергійно, міняючи “декорації” до етюдів: то знайому тваринку продемонстрували, то малюнок діб­рали чи схематично щось зобразили, то іграшку вико­ристали!

Бо якщо цікаво, то й не важко!

МІНІАТЮРИ З ІГРАШКАМИ-РУКАВИЧКАМИ

Ознайомити малюка з артикуляційними органами допоможуть спеціально пошиті іграшки-рукавички. Під час ігор-вистав з ними дитина вчиться орієнтуватися у просторі власного артикуляційного апара­ту, переконується в рухливості відповідних органів, виробляє точність артикуляційних рухів.
Для початку шиємо рукавичку — голову кумедної іграшки-тваринки, казкової істоти (наприклад, дракончика, крокодила, біло

чки, кошеняти), що, як у пальчиковому театрі, може ши­роко відкривати та закривати рот, піднімати-опускати язик. У неї також мають бути добре означені ряди зубів, навіть з горбочками за ними. За тим самим принципом виготовляємо посібник зі старого гумового м’ячика, розрізавши та розфарбу­вавши його.

Логопед надягає на руку рукавичку-іграшку і розі­грує мініатюру.

— Бачиш, Тетянко, це — крокодил. Подивися уважно та скажи:

— Крокодил відкрив чи закрив рот? А зараз? Пра­вильно!

— Це у нього нижні чи верхні зуби? А це? (Налагоджуємо контакт, спостерігаємо за мовленням дитини, допомагаємо, хвалимо).

— За верхніми зубами в усіх людей є горбочки. Пе­ревір, чи є у тебе, доторкнися до них язичком.

— Проведи пальчиком за верхніми зубами тваринки, зроби ось так язичком (демонструємо рух по альвеолах за верхніми зубами). А тепер широко відкрий рот, як кро­кодильчик, проведи по горбочках язичком. Молодець!

Повторюй за мною та крокодильчиком (спочатку коментуємо дії, потім даємо дитині можливість самостійно наслідувати логопеда).

Розвагу з Крокодилом Крокошею повто­рюватимемо для постановки різних звуків.

Зокрема, на початку постановки звука [р], уточнюючи артикуляційний уклад вправи, пропонуємо постукати язичком по горбоч­ках за верхніми зубами: д-д-д-д. Спонука­ємо дитину повторювати дії іграшки — ши­роко відкривати та закривати рот, не вихо­дячи, звісно, за межі фізіологічної комфорт­ності руху.

Логопед надіває на другу руку рукавич­ку-язик рожевого кольору. Усі пальчики разом. Демон­струє артикуляційну вправу “Котик злизує сметанку” 

— тримаючи руку-язичок біля рота, імітує нею рух язика.

— Схоже, дуже схоже на справжній язичок! Нумо зробимо разом! Це — начебто язичок нашого крокоди­ла. Виконаємо вправу втрьох. У тебе виходить краще, ніж у нас із Крокошею!

— Скажи: наша іграшка підняла язичок чи опустила?

А тепер?

Упевнимося, що дитина асоціює руку з язиком, по­вторюємо, узгоджуючи рухи кисті руки з відповідними рухами язика. Можливо, потрібні будуть додаткові етю­ди-вправляння, етюди-артикуляційні ігри. Наприклад:

— Нумо покажемо, як крокодильчик облизує широ­ким язичком верхню губу, нижню губу. Молодець!

Рожеву рукавичку-язик надіваємо на руку дитині.

— Покажи, Миколко, верхні зубки рукою. Ось так. А тепер постукаємо “язичком” за верхніми зубами.

Давай-но разом! Розкрию секрет: дорослі — такі, як ми з тобою, стукають язичками сильно — ось так!

Педагог демонструє силу ударів, притримуючи ди­тячі руки: д-д-д-д... та синхронізуючи рухи власного язика.

— А маленькі дітки стукають слабенько (демонструє рухи рук і язика, звук стишується) — мала дитина не вміє, як ми!

— Тепер навперемінно стукатимемо то, як дорос­лий, то, як малюк. Але ж, щоб з’явилися правильні зву­ки, треба стукати сильно, як дорослий!

— Я стукатиму по твоїй руці то сильно, то слабенько, а ти відгадуватимеш, хто це язиком за верхніми зубами стукає — дорослий чи дитина. Молодець! Розрізняєш дорослі сильні звуки та слабенькі дитячі!

Корисно інколи перед сном замість вечірньої казки взяти м’яку іграшку, в якої відкритий ротик, і за до­ помогою руки то дорослого, то дитини (інколи буває потрібно рухати рукою дитини) обіграти, повторити окремі артикуляційні уклади, вправи, звісно, синхро­нізуючи рухи язика та рук.

Усі ці невимушені, необтяжливі (завдяки ігровому, казковому обігруванню) вправи є основою та складо­вою для постановки правильних звуків.

ПАЛЬЧИКОВІ ВИСТАВИ

Логопед рукою без рукавички демонструє, як від­криває та закриває пащу песик. Разом з образом, ство­реним кистю руки, можна продемонструвати намальо­ваний профіль собаки з широко відкритою пащею, чітко промальованими зубами.

— “Песик” то відкриватиме пащу, то закриватиме.

І ми робитимемо це разом з ним, — пропонує логопед.

Працюючи так синхронно “втрьох”, дорослий три­має руку-“песика” біля власного рота, не пропонуючи дитині, але й не забороняючи спонтанно повторювати ці рухи рукою.

— Дивися, що робить наш “песик” і повторюй.

Педагог коментує дії:

— Відкрили ротик — закрили, відкрили — закри­ли...

Закінчує демонстрацію, широко відкривши пащу “песика”, та пояснює, що цим жестом він час від часу нагадуватиме дитині, що, виконуючи деякі вправи, треба ширше відкривати рот.

Справді, після нетривалих ігор-вправлянь варто дорослому показати рукою біля свого рота “відкриту пащу собачки”, щоб дитина мимоволі широко, без напруження, відкривала рот. Цей рух — неодмін­ на складова постановки багатьох звуків.

Таким чином поступово привчаємо дитину без зусиль, на підсвідомому рівні співвідносити рухи кисті руки та язика. Це допоможе запобігати помил­кам. Адже варто буде тільки підняти кисть руки до­ лонею догори “чашечкою”: “Шапка, маШина, дуШ”, як у дитини спрацює умовний рефлекс. Вона авто­матично відтворить язичком той самий рух, що дуже допоможе в роботі.

ІГРИ-ДРАМАТИЗАЦІЇ З МАСКАМИ

Беремо пластикову маску, наприклад клоуна-ве­селуна з широко відкритим ротом (дуже зручно, що маски можна міняти та обігрувати), наклеюємо ви­ разно означені передні верхні та нижні зуби з папе­ру, надіваємо на руку рукавичку рожевого кольору — язик.

Спочатку сам логопед показує “фокуси” (артику­ляційні уклади та вправи), а потім пропонує зробити це дитині, допомагаючи їй домогтися точності. Така “гра” може передувати кожній вправі в роботі з бояз­кою, напруженою дитиною або використовуватися епізодично в роботі з дитиною, в якої ще не розви­нені просторові уявлення щодо власного артикуля­ційного апарату.

У веселій грі дитина швидше опанує, закріпить поняття, потренує дії, зміну темпу — то повільно, то швидко: верхні, нижні зуби, горбочки за верхніми зу­бами, підняти, опустити язичок, постукати язичком за верхніми зубами, зробити “чашечку”, “голочку”, “струмочок”, язичок розпластати на верхній губі, роз­слабити, напружити, підняти задню частину язика.

Щоб урізноманітити процес, можна використати ще елемент драматизації — використання напівмасок:

— Вибирай, Олю, ким будеш — зайчиком чи білоч­

кою. Ти — зайчик, ось твоя напівмаска! Тоді я — білочка.

Граємо в гру “Роби, як я!”.

Дорослий демонструє відповідні вправи, дитина на­слідує рухи язика. Згодом пропонуємо малюкові (пер­сонажеві, якого він зображає) показувати вправу за вправою, а педагог “наслідуватиме” його. Таким чином уникаємо одноманітності, підвищуємо працездатність маленького учня, ефективність логопедичного впливу.

ІГРИ-ВПРАВЛЯННЯ З МАКЕТАМИ

Наочно продемонструвати дітям відмінність між пра­вильними та дефектними артикуляційними укладами допоможе макет нижньої щелепи. З паперу та картону, можна з пап’є-маше, склеюємо макет нижньої щелепи із зубами, яснами; м’яким, пласким язиком (тонкий, пофарбований у рожевий колір або обклеєний з обох боків рожевим матеріалом, поролон), кінчик якого лег­ко “випадає” з рота та “ховається” за нижні зуби, ке­рований мотузком (або дротиком), що закріплений під кінчиком язика та проведений крізь отвір біля передніхнижніх різців.

На макеті показуємо міжзубну вимову свистячих, спонукаючи дитину до самостійного висновку: “Я тако­го не хочу!”, ефективно закріплюємо у її свідомості пра­вильний зразок артикуляційного укладу.

У разі потреби моделюємо “під’язикову вуздечку”, до якої дитина може доторкнутися, “зробити масаж” та “розтягнути”.

Такі ігри-завдання допомагають подолати боязкість, відразу, підвищують інтерес та ефективність логопе­ дичного впливу у нечастих, на щастя, нестандартних випадках.

Використовуючи ідею театру, кожний фахівець зна­йде власні рішення. Наприклад, можна задіяти названі вище образи та атрибутику для раннього вироблення елементів сценічного мовлення, риторики: наприклад

Дракоша нагадуватиме, як треба відкривати рот, щоб голосні звучали чітко, мама-білочка промовлятиме слова голосно, білченятко — тихо. Хтось із масок про­демонструє дзвінкі приголосні, а хтось — глухі. Якусь із тваринок використаємо для ролі “простака”, що його наш вихованець “вчитиме” та виправлятиме в грі “Пра­вильно–неправильно!”.

ЛОГОПЕДИЧНІ ЕТЮДИ ТА КАЗКИ

Кількість вправ для постановки певної групи звуків обмежена і повторювати їх дитині доводиться багато­ разово. Одноманітне вправляння втомлює, оскільки, більшість з вправ енергетичнозатратна — пов’язана з енергійними видихами. Значно полегшує роботу за­лучення фантазії дітей. Так можна придумати нову наз­ву класичної вправи для язичка: “Крабеня стукотить клешнями, лякаючи великих риб: д-д-д”. 
Логопед (або дорослий, виконуючи завдання фахівця) казковим го­лосом починає розповідь-казку, створюючи “чарів­ний” настрій. У цій роботі фантазування дуже доречне, оскільки самі вправи лишаються тими самими. 
Без кін­ця змінюючи назви, створюємо принадні образи: дель­фін носом у воді по м’ячу стукає: д-д-д, а хвостом поводі плеще так: бл-бл-бл;
 восьминіг так стукотить щупальцями по дну океану: д-д-д.
Подаємо як зразок казку-вправляння “Маленькі ви­гадники” з використанням елементів театру артикуля­ційних укладів.

Запропоновані у казці вправи підійдуть як для за­побігання порушенням мовлення малюка до чотирьох років, так і для використання їх за призначенням фа­хівця після чотирьох років, якщо в мовленні дитини відсутній або спотворений хоча б один звук. Абсолют­но кожна вправа є ще й елементом найкориснішогомасажу (який не має протипоказань) на додачу!