МАЙБУТНІМ ВІДМІННИКАМ ГРАМОТА Частина 2

МАЙБУТНІМ ВІДМІННИКАМ ГРАМОТА Частина 2
МАЙБУТНІМ ВІДМІННИКАМ ГРАМОТА Частина 2

МАЙБУТНІМ ВІДМІННИКАМ ГРАМОТА Частина 2

0.00

«Я хочу вчитись читати!» 
Був собі хлопчик Михай лик, і мав він уже п’ять років. От запропонували йому навчитись читати.
А він міркує: »Я краще побі гаю, пограю з м’ячем, а книжку мені мама, чи бабуся почитає.» 
Одного разу прибіг Михайлик з прогулянки і бачить – його старший брат Тарас читає велику гарну книжку і сміється, аж за боки тримається. 
Михайлик почав просити брата: »Почитай і мені, я теж хочу знати що там написано!»
Але Тарас закрив книгу і побіг на тренування. «Вчися читати, то будеш сам веселі книжки читати» - сказав він.

Add To Cart

Казки, що навчають, заохочують та повчають. 
Діти й ластівка.
Були собі брат та сестра – Северин та Христина. Було їм обом по п’ять років. Ходили діти до дитячого садка і мріяли про школу. Якось осіннього ранку вони прокинулися від пташиного галасу в сус ідньо му парку. Зди ву вав шись, вони під бі гли до вікна й запи та ли у знай омої ластів ки(її гніз деч ко було саме над вік ном): «Пта шеч ко, скажи нам будь ласка, що ста ло ся? Чому твої подруж ки зчи ни ли такий лемент?» Ластів ка від по ві ла своїм малень ким дру зям:«Лю бі діти, тепер уже осінь, кома хи похо ва лись від холо ду, і нам немає чого їсти. Отож ми сьо год ні від лі та ємо у вирій». Малі засму ти ли ся:«Як же ми зали ши мо ся без вас?» Адже діти зви - кли милу ва тись пташ кою, раді ти її чудо во му співу… « Не сумуй те, друзі! - вті ши ла їх ластів ка. – У вас не буде часу суму - ва ти за мною: поч не те до школи готу ва ти ся, літе ри й цифри вчити, чита ти, лічи ти, вираз но вірші декла му ва ти, спі ва ти, тан цю ва ти. А ще загад ки та ребу си від га ду ва ти ме те. Так і зима мине. А коли під го ту - єте ся до школи, то й нез чу єтесь, як прий де весна, і я знову при ле чу до вас із сво ї ми вес нян ка ми». Як каза ла пташ ка, так і ста ло ся: швид ко й весе ло у праці та занят - тях минув час. Севе рин та Хри стин ка не ліну ва ли ся і всьо го, що треба май бут ньо му учне ві знати, нав чи ли ся, Вони подо рос лі ша ли, поро зум ні ша ли. От уже й весна наста ла, при ле ті ла їхня подруж ка ластів ка. Запи - та ла вона дітей:»А чи спра вді за пра цею та нав чан ням непо міт но суво ра зима про май ну ла?» Брат і сестра на радо щах пока за ли нові ігри, в які нав чи лись грати, а також листи, які писа ли ластів ці, поки її не було, Адже писа ти та чита ти вони теж нав чи лись! А ви? «Я хочу вчитись читати!» Був собі хлоп чик Михай лик, і мав він уже п’ять років. От запро по ну ва - ли йому нав чи тись чита ти. А він мір ку є:»Я краще побі гаю, пограю з м’я чем, а книж ку мені мама, чи бабу ся почи тає.» Одно го разу при - біг Михай лик з про гу лян ки і бачить – його стар ший брат Тарас читає вели ку гарну книж ку і смі єть ся, аж за боки три ма єть ся. Михай лик почав про си ти бра та:»По чи тай і мені, я теж хочу знати що там напи - са но!» Але Тарас зак рив книгу і побіг на тре ну ван ня. « Вчися чита ти, то будеш сам весе лі книж ки чита ти» - ска зав він. Михай лик пішов до бабу сі:»По чи тай, мені бабу ню, будь ласка!» Бабу ся лагі дно всміх ну лась:»Я б охоче, але йду у спра вах: в апте ку, на пошту, крам ницю.. І вза га лі твій сусід сам книж ки читає, не чекає, коли бабу ся мати ме час.» Пох ню пив ся хлопчик – можна було б до батьків звернутися, але вони на роботі, прийдуть пізно… Замислився Михайлик. Як ви гадаєте, про що він думає?